Початок Олімпійських та Параолімпійських ігор 2018 року

ХХІІІ зимові Олімпійські та ХІІ зимові Параолімпійські ігри проводитимуться у місті Пхьончхан (Республіка Корея) у лютому – березні 2018 року. Це не тільки чудова нагода вболівати за талановитих спортсменів Національних збірних команд України, насолоджуватись атмосферою спортивних змагань, але і залучитись до оздоровчих систематичних занять фізичною культурою і спортом.
ВООЗ та Міжнародний Олімпійський комітет (МОК) підписали у 2010 році в Лозанні меморандум про взаєморозуміння, яким об’єднали зусилля для зміцнення здорового способу життя, що включає фізичну активність, спорт для всіх, Олімпійські ігри без тютюну, профілактику дитячого ожиріння, а також просування на міжнародному та національних рівнях стратегій зниження ризику таких неінфекційних захворювань, як серцево-судинні хвороби, рак та діабет.
Фізична активність є необхідною умовою збереження здоров’я від дитинства до глибокої старості. Організм людини запрограмований на певний об’єм м’язової активності, адже рух – це основний прояв життєдіяльності, завдяки якому людина забезпечує свою індивідуальну та соціальну реалізацію. Під дією рухів збільшується сила, маса і еластичність м’язових волокон, поліпшується перебіг у них енергетичних процесів, підвищується інтенсивність та швидкість скорочення. Це посилює активність серцево-судинної та ендокринної системи, органів дихання, травлення, нервової і видільної систем. Підвищення м’язового тонусу позитивно впливає на захисні реакції організму, прискорює етап видужування від хвороб. Під впливом фізичних вправ у крові зменшується вміст продуктів жирового обміну – тригліцеридів, ліпідів низької щільності, холестерину, кількість і активність факторів згортання крові. Таким чином, достатня рухова активність є необхідною умовою збереження здоров’я внутрішніх органів і організму в цілому. У своїй діяльності людям доводиться не тільки обмежувати свою фізичну активність, але і тривалий час підтримувати незручну для них статичну позу, сидячи. Малорухливе положення відбивається на функціонуванні багатьох систем організму, особливо серцево-судинної і дихальної. При тривалому сидінні подих стає менш глибоким, обмін речовин знижується, відбувається застій крові в нижніх кінцівках, що веде до зниження працездатності, особливо мозку, виникає дефіцит кисню. В результаті знижується увага, послаблюється пам’ять, порушується координація рухів, збільшується час розумових операцій.
Рухові дії, які виконуються в побуті і у процесі роботи, не завжди достатні для належного фізичного здоров’я. Найпоширенішим і найдоступнішим видом рухової діяльності людини є ходіння, його можна використовувати у щоденному житті осіб будь-якого віку, з різним рівнем фізичної підготовки і стану здоров’я. Його не застосовують лише у хворих з постільним режимом. У нетренованих осіб середнього віку ходіння слід розпочинати з подолання відстані 2км. Тривалість ходіння спочатку 20-30 хвилин з поступовим збільшенням до 1 години. Темп має бути повільним і плавним. Ходити бажано щоденно на свіжому чистому повітрі, у будь-яку погоду. Ходіння розпочинати неспішним прогулянковим кроком, аби м’язи змогли розігрітись. Потім  поступово збільшувати частоту кроків від 70-80 до 90-120 на 1 хвилину. Оптимальним тренувальним обсягом  ходіння для осіб середнього віку вважається дистанція 3-5км. При втомі та неприємних відчуттях необхідно відпочити і після повного відновлення продовжити тренування. Більш інтенсивною формою фізичної активності є біг.
У зимовий період ходіння на лижах і катання на ковзанах – емоційно насичені і захоплюючі види рухової діяльності. Завдяки їм значно активізується обмін речовин, стан всього організму, виникає відчуття емоційного натхнення, радості, бадьорості. Важливо, що вправи виконуються на чистому зимовому повітрі, в оточенні красивих і заспокійливих снігових краєвидів, що знімає нервове напруження, підвищує опірність організму, поліпшує мозковий кровообіг і сон. Важливо правильно обрати саме свій вид діяльності, щоб вправи не наносили організму шкоди, а вибір зараз дуже великий.
Спортивна медицина є розділом в науці про фізичне виховання і спорт, займається обґрунтуванням оптимальних рухових режимів для різних контингентів населення і спортсменів. Завдяки спільній роботі тренерів і лікарів можливо  покращити і зміцнити здоров’я, підвищити працездатність, подовжити спортивне довголіття. Лікарі спортивної медицини здійснюють оцінку фізичного розвитку людини, функціонального стану організму, беруть участь у спортивному відборі і спортивній орієнтації.
Історія спортивної медицини починається з часів давньої Греції та Риму. Протягом століть лікарі брали активну участь у спортивних заходах, вели спостереження за учасниками змагань – борцями і гладіаторами. Древньогрецький лікар Гіппократ був чемпіоном Олімпійських ігор з бігу. В своїх трудах, яким вже більше двох тисяч років, він писав про користь фізичних вправ і необхідності їх дозувань. Він заклав поняття «гіпокінезія», вказуючи, що від гімнастики організм зміцнюється, а від бездіяльності – швидко старіє, обґрунтував необхідність постійних лікарських спостережень за атлетами, попередження небезпечних для здоров’я фізичних вправ без контролю лікаря. Хірург і філософ римської доби Гален, працюючи лікарем при школі гладіаторів та атлетів, звернув увагу на те, що різке припинення регулярних фізичних навантажень представляє небезпеку для здоров’я спортсмена. Таджицький лікар Авіценна наголошував, що фізичні вправи корисні тільки тоді, коли відповідають індивідуальним можливостям людини.
Наукові основи лікувальної фізкультури і спортивної медицини закладались з розвитком  фізіології і клінічної медицини. Фундаментальний внесок у розвиток цього спрямування науки зробили великі вітчизняні вчені та лікарі І.М.Сеченов, М.Є.Введенський, І.П.Павлов, Н.М.Максимович-Амбодик, М.Я.Мудров, С.П.Боткін, М.І.Пирогов, М.В.Скліфосовський.
П.Ф.Лесгафт був засновником ідей фізичного виховання у педагогіці і медицині, заклав основи коригуючої гімнастики при викривленні хребта. Його послідовники продовжили дослідження з використанням надбань гігієни і загартування у процесі фізичного виховання. З початку 1920 років стали проводитись перші лікарські спостереження за спортсменами і представниками масової фізкультури, були відкриті лабораторії лікарського контролю, а на початку 1950-х – організовані лікарсько-фізкультурні диспансери, відділення спортивної травми. Вони зіграли величезну роль у підтримці здоров’я спортсменів і фізкультурників, сприяли розвитку спортивної травматології.
На сьогодні в місті Києві працює КНП «Центр спортивної медицини» (вул. Тарасівська, 6; диспансерні відділення на вул. Московській, 38 та вул. Білоруській, 11), який продовжує видатні вітчизняні традиції фізичного виховання, спорту, лікувальної фізкультури. Це головний спеціалізований заклад охорони здоров’я Департаменту охорони здоров’я з проблем спортивної медицини. Контингент, який знаходиться під диспансерним наглядом – 36 тисяч спортсменів збірних команд міста Києва та їх резерв, учні спеціалізованих дитячо-юнацьких шкіл олімпійського резерву та дитячо-юнацьких шкіл міста, учні Київського спортивного ліцею-інтернату. Фахівці Центру спортивної медицини впроваджують новітні технології клінічної медицини для відновного лікування, удосконалення оцінки здоров’я спортсменів та осіб, які займаються фізкультурою і спортом. Завдяки їх самовідданій праці спортсмени високих досягнень мають можливість скористатись рекомендаціями з оптимальних тренувань, після виснажливих змагань повністю відновити фізичну працездатність, в разі травмувань – пройти необхідні оперативні втручання, реабілітаційні процедури і відновити втрачені функції організму. Лікарський контроль на спортивно-масових заходах, змаганнях різного рівня сприяє профілактиці спортивного травматизму.

 

ГОЛОВНА

На початок