Тиждень безпеки дорожнього руху в Україні –
14
-20 листопада 2016 року

Щороку на автошляхах України гине понад 4 тисячі осіб, більше 30 тисяч – отримують травми. Економічні втрати оцінюються в 4,5 млрд. доларів. Останнім часом дещо поліпшилася правова база безпеки дорожнього руху, ужито певних заходів, спрямованих на покращення дорожнього будівництва, посилено вимоги до порушників правил дорожнього руху, що зумовило зниження рівня смертності на автошляхах. Разом із тим сфера безпеки дорожнього руху потребує подальшої ретельної уваги законодавчих органів держави і місцевого самоврядування. Тиждень безпеки дорожнього руху, який проводиться за ініціативи Міністерства охорони здоров’я України та підтримки Кабінету Міністрів України, спрямовано на усвідомлення учасниками дорожнього руху, представниками державних органів, громадських організацій, ділових кіл, засобів масової інформації відповідальності за життя людей, попередження передчасних втрат населення.
За оцінками ВООЗ щорічно в результаті ДТП в усьому світі гине майже 1,2 млн. людей, а ще 50 млн. – отримують травми та каліцтва. Кожного місяця ДТП забирають 100 тисяч життів. Генеральна Асамблея ООН у 2010 році, усвідомлюючи величезні людські втрати в результаті ДТП, проголосила перше «Десятиріччя боротьби за безпеку на шляхах протягом 2011-2020 років», метою якого є зниження кількості випадків смертей та травмувань внаслідок ДТП в усьому світі. У Всесвітньому докладі ООН та Міжнародного банку ключовими факторами ризику, що призводять до ДТП і тяжких травм, названі: водіння в нетверезому стані, відсутність шоломів, невідповідність ременів безпеки встановленим вимогам, перевищення швидкості, недостатньо розвинута шляхова інфраструктура. 69-а сесія Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я (травень 2016 року) в своїй резолюції настійно рекомендувала країнам переглянути політику в транспортній сфері і стимулювати розвиток більш екологічних способів переміщення, таких як піша ходьба, їзда на велосипеді і громадському транспорті.
Досвід розвинутих країн з високим рівнем прибутків на душу населення може стати в нагоді для інших країн в справі зниження травматизму на шляхах. У зв’язку зі швидким ростом автомобілізації в 1950-х-1960-х роках число ДТП на шляхах США та Західної Європи значно зросло. Причому країнам не вдавалось розробити ефективну стратегію попередження ДТП і травматизму. Пік ДТП прийшовся на 1970-і роки. Проте в багатьох з цих країн до 1990-х років вдалося подолати тенденцію і дорожньо-транспортний травматизм вдалося знизити на 50%. Було впроваджено системний підхід, при якому відмовились від «обвинувачення жертв». В рамках нового підходу учасник руху, транспортний засіб та шляхова інфраструктура розглядались як три компоненти динамічної системи. Поведінку на шляхах більше не розглядали окремо. Конструкцію доріг і транспортних засобів, а також управління дорожнім рухом було визнано інтегральними елементами планування дорожньої безпеки, які доповнюють заходи з мінімізації неправильної поведінки, хоча учасники дорожнього руху не звільнялись від відповідальності та виконання закону. Розробники систем мали передбачити фізичні особливості всіх факторів ризику для попередження втрат при можливих дорожніх пригодах.
Декада боротьби за безпеку на шляхах протягом 2011-2020 років передбачає заходи покращення екстреної травматологічної допомоги. Вірогідність виживання постраждалих при ДТП та наслідків для їх здоров’я залежать від рівня надання медичної допомоги. В європейських країнах смерть в результаті ДТП у половині випадків наступає на місці пригоди або на шляху до лікарні. В країнах з низьким рівнем прибутків на душу населення до 80% постраждалих вмирають, не діставшись до лікарні.
В Україні із 100 травмованих унаслідок ДТП гине 15-17 осіб, у Європі – 3-4, в США – 2-3 особи. Основними причинами смерті постраждалих внаслідок ДТП є черепно-мозкова травма та кровотеча в результаті ушкодження внутрішніх органів. Проте, травма скелету на сьогодні не менш загрозлива. Тому, на думку фахівців ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» (Г.В.Гайко, Р.В.Деркач), значні людські втрати потребують модернізації травматологічної служби. Розвиток автомобілебудування, зміна каркасів машин з переважанням джипів і кросоверів при постійному зростанні швидкості транспорту змінили механізм автотранспортної травми. Найсильніший удар пішохід отримує в ділянці таза та верхньої третини стегна. Це підвищує частоту поєднаних травм, політравм, значно ускладнює діагностику та лікування. На сучасному етапі, згідно даних досліджень, частка загиблих у ДТП із травмою опорно-рухового апарату складає 60%, в порівнянні з 15% у 1970-1980 роках. Однією з основних причин смерті травмованих є крововтрата і травматичний шок, зумовлені переломами тазових кісток і довгих кісток кінцівок. На сьогодні в розвинутих країнах світу існують різні підходи до надання медичної допомоги постраждалим із травмами опорно-рухового апарату під час ДТП. У Великій Британії і США створено центри травми з розрахунку один центр на 2 млн. населення, залежно від густоти населення, маршруту транспортування та географічного положення. Британський комітет із травми вважає, що в центрі мають лікуватися щорічно не менше 600 пацієнтів, щоб підтримувався належний рівень кваліфікації персоналу. У німецькомовних країнах немає травматологічних центрів, але створено потужні травматологічні клініки за типом центрів - клініки Unfallchirurgie (хірургії ушкоджень) для лікування постраждалих з ізольованими і поєднаними травмами опорно-рухового апарату. Проте незалежно від обраної системи організації допомоги під час ДТП основними напрямами залишаються оптимальні маршрути транспортування й ефективні алгоритми лікування.
Фахівці відмічають, що на загальнодержавному рівні в Україні немає єдиної концепції надання медичної допомоги постраждалим під час ДТП, спеціалізованих лікувальних закладів (центри травми, пришляхові лікарні), єдиних принципів етапного транспортування та лікувально-діагностичних протоколів для лікувально-транспортних
бригад. Недоліками на догоспітальному етапі є відсутність надання адекватної першої допомоги, зволікання з наданням спеціалізованої допомоги, тобто невикористання правила «золотої години», приїзд на ДТП неоснащеного неспеціалізованого медичного  транспорту,  неналежна фіксація кісткових відламків, неправильно обраний маршрут транспортування постраждалого. На госпітальному етапі для збереження життя потерпілих необхідно мати постійне моніторування і нормалізацію об’єму циркуляційної крові, належно обладнані протишокові палати, можливості для належної діагностики за допомогою рентген апаратури травм скелета і супутніх ушкоджень, а також стабілізації кісткових фрагментів.
Головний лікар                                                                О. Стойка

Когут, 468-06-47

 

ГОЛОВНА

На початок