pet.gif

 


Епідемічна ситуація зі сказу
та профілактики захворювання

Сказ або водобоязнь – гостре інфекційне захворювання теплокровних тварин та людини. Спричиняється вірусом і передається людині через укуси хворих на сказ тварин – кішок, собак, диких плотоїдних тварин, таких як лиси, єноти, скунси, шакали, вовки, а також летючі миші. Велика рогата худоба, коні, олені та інші травоїдні тварини можуть заразитися на сказ, але передача вірусу від них до людини відбувається рідше.
За даними Державного закладу «Український центр з контролю та моніторингу захворювань Міністерства охорони здоров’я України», епідеміологічна ситуація в Україні щодо захворюваності людей на сказ залишається нестійкою – реєструються поодинокі випадки захворювань. У 2016 році зареєстровано 4 випадки захворювань – у Дніпропетровській, Рівненській, Чернігівській областях та у місті Києві (зараження відбулось у Київській області). В Україні є умови для поширення захворювань людей на сказ. Кількість неблагополучних щодо сказу населених пунктів становила у 2016 році 1118 ( у 2015 – 1229). Кількість виявлених тварин, хворих на сказ, була також приблизно на рівні 2015 року і складала 1332. Погодні умови сприяють розмноженню мишовидних гризунів – основної кормової бази для лисиць та інших плотоїдних тварин. Фінансові труднощі значно скоротили заходи боротьби з гризунами. В країні також гостро стоїть проблема з безпритульними тваринами. Крім перерахованого важливим є відношення людей до небезпеки  захворіти на сказ – це відмова від щеплень і самовільне переривання щеплень.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я в усьому світі спостерігається щорічно 55 тис випадків смерті внаслідок захворювання, більшість з них припадає на сільські райони Африки та Азії. Щорічно 10 млн. осіб отримують лікування після контакту з тваринами з підозрою на сказ. Кішки та собаки залишаються головними носіями сказу, але в деяких країнах світу (Америка, Австралія) значним епідеміологічним резервуаром стали летючі миші.
В Західній Європі (Швейцарія, Франція, Бельгія, Люксембург, Чеська республіка), завдяки кампанії пероральної (через рот) вакцинації тварин, захворюваність на сказ серед диких тварин знизилась. Внаслідок покращення лікування людей і вакцинації собак знижується захворюваність також в Південній Америці та деяких країнах Азії.
Виділення вірусу зі слиною у тварин починається за кілька днів до розвитку клінічних ознак хвороби і триває протягом усього періоду захворювання. Хворі на сказ дикі тварини втрачають почуття страху і забігають в населені пункти. У собак інкубаційний період триває від 2 до 8 тижнів. Захворювання починається періодом передвісників: поведінка собаки змінюється, вона стає неспокійною, ховається від людей, гризе неїстівні предмети, ковтає навіть дрібне каміння. З’являється слинотеча. Через 1-3 дні настає буйний період, який триває 3-4 дні. Собака кидається на людей і тварин, майже не гавкає або гавкає хрипло з підвиванням. Скажені собаки безцільно бігають вулицями, морди вкриті густою слинною піною. Далі настає паралітичний період, тварина пересувається тільки на передніх лапах (задні паралізовані), хвіст висить, язик звисає з рота, слина тягнеться стрічкою. В судорогах тварина гине. Збудник захворювання в холодну пору року довго зберігається в неприбраних трупах тварин, що загинули від сказу.
Для виникнення захворювання у людини має значення місце укусу та характер ран. Особливо небезпечні укуси в голову, обличчя та кисті рук, тобто місця, близькі до спинного та головного мозку. Інкубаційний період при сказі в людини коливається від 14 днів до 6-12 місяців. Першим виникає тупий біль у ділянці укусу. Рубець на місці укусу нерідко припухає, червоніє, свербить, біль поширюється по ходу нервів. З’являється надмірна рефлекторна збудливість нервових центрів, зокрема дихання і ковтання. Настає розлад дихання, болісні судороги ковтальних м’язів при спробі напитись, слинотеча. Без інтенсивного лікування смерть настає в перші сім днів хвороби в результаті дихальної недостатності.
Найчастіше люди заражаються при порушенні норм поведінки з тваринами. Щоб не заразитися, необхідно утримуватись від контактів з дикими та безпритульними тваринами, виконувати правила утримання домашніх тварин. Обов’язково потрібно робити щорічні щеплення проти сказу домашніх та сторожових собак, доставляти фахівцям ветеринарної медицини хворих тварин або їх трупи в разі загибелі. Не можна знімати шкуру з трупів диких тварин, вбивати здорових на вигляд тварин, які нанесли укуси, а терміново викликати ветеринарного лікаря.
Сказ відомий багато років. Найбільшу ясність у вивчення цього захворювання внесли безсмертні відкриття Луї Пастера, який у 1881 р. встановив, що збудник сказу локалізується в центральній нервовій системі. Він вперше застосував зараження тварин введенням слини хворих на сказ кролям під тверду мозкову оболонку, розробив методику одержання так званого фіксованого вірусу і запропонував науково обгрунтований метод запобігання сказу. Він відкрив у Парижі першу станцію для щеплень проти сказу. І.І.Мечніков відрядив до Л.Пастера свого співробітника М.Ф.Гамалію для вивчення методики запобіжних щеплень проти сказу. Через півроку після того М.Ф.Гамалія організував другу в світі і першу в нашій країні Пастерівську станцію для щеплень проти сказу в Одесі.
В разі укусу домашньою твариною, слід з’ясувати ім’я господаря та адресу. Це допоможе уникнути щеплень проти сказу – за твариною можна встановити ветеринарний нагляд. Укушені рани, подряпини, місця ослинення потрібно негайно ретельно промити проточною водою з господарським милом, миючим засобом з подальшою обробкою країв рани спиртом, настоянкою або водним розчином йоду. Ушкоджений одяг перед ремонтом обробити гарячою праскою. В цей же день слід звернутися до травматологічного пункту, який працює цілодобово. Протипоказань для щеплень немає.        Своєчасна кваліфікована медична допомога особам, які зазнали нападу тварин, укусів або ослинення, стає найважливішою ланкою запобігання захворювань людей на сказ, особливо в умовах неблагополучної епізоотичної ситуації, неефективних заходів щодо вирішення проблеми безпритульних тварин, незадовільного контролю утримання домашніх тварин, недостатнього обсягу щеплень тварин проти сказу.

Головний лікар                                                                              О. Стойка

Когут,
468-06-47

 

ГОЛОВНА

На початок